2-ИЙ РІК ВТРАТИ...
Сьогодні минає друга річниця з дня загибелі Захисника України, жителя села Голосків Віталія ФЕДОРИШИНА.
24 липня 2024 року стало днем болю, який назавжди змінив життя його родини, друзів, односельців та всієї громади.
Віталій Васильович народився 22 листопада 1973 року у селі Голосків. З дитинства зростав у праці та повазі до рідної землі — серед простих, але міцних цінностей, де людська гідність вимірюється вчинками, а не словами.
У 1990 році він закінчив школу, а в 1991–1993 роках проходив строкову військову службу, яка загартувала його характер — відповідальний, дисциплінований, зібраний. У 1994 році здобув фах радіомеханіка у Голосківському професійно-технічному училищі.
Усе життя Віталія Васильовича було пов’язане з працею. Він працював на заводі «Темп» у місті Хмельницькому, згодом — електриком на підприємстві «Маяк», упродовж багатьох років — оператором АЗС, а в 2022–2024 роках — електриком в агрофірмі «Обрій».
Для села Голосків це непоправна втрата: майже в кожному дворі залишився слід його допомоги — ремонтом, порадою, щирим словом.
Віталія Федоришина знали як спокійного, надзвичайно працьовитого та компетентного чоловіка, який умів полагодити практично будь-яку техніку. Він мав рідкісний дар — давати друге життя речам, а разом з тим і віру людям, що будь-яку справу можна довести до кінця, якщо робити її з терпінням і душею.
Особливою сторінкою його життя стала праця електриком в Єрусалимі. Побувавши у святих місцях, доторкнувшись до Благодатного вогню та піднявшись на Синай, він повернувся додому не лише з подарунками, а з тихою мудрістю та світлом, якими щедро ділився з родиною та дітьми.
Для своєї сім’ї Віталій Васильович був надійною опорою. У нього залишилися дружина Надія Дмитрівна, донька Алла, син Віталій, мама Галина Дмитрівна. У родинному колі він був тим, хто тримав лад, підтримував і дарував спокій навіть у найважчі моменти.
З початком повномасштабної війни Віталій Васильович став на захист України.
24 липня 2024 року він зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоселівка Перша Донецької області. Протягом 17 місяців родина жила між надією і тривогою, очікуючи звістки.
18 грудня страшне підтвердження — збіг ДНК — обірвало всі надії. Та пам’ять і любов війна зруйнувати не здатна.
Сьогодні, у другу річницю, ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю Віталія Васильовича. Його життя було сповнене праці, доброти, любові до родини та відданості Україні. Його подвиг назавжди залишиться у пам’яті громади, а ім’я — серед тих, хто віддав найдорожче за свободу і незалежність нашої держави.
Вічна пам’ять Герою. Слава Захиснику України.
