Жителька Ставниці на схилі літ отримала статус учасника війни
Анастасія Яківна Кожухівська із села Ставниця Летичівського району Меджибізької громади прожила близько 90 років. Їй випало прожити важке життя. Коли була окупація, щоб її не забрали в Німеччину, мати переписала їй документи про народження. Батько загинув на війні, залишивши вдома 4 дівчаток і 1 хлопчика. Зі слів бабусі, в 9 років, разом із багатьма ровесниками, пішла “колінкувати в поля” (Прим. - працювати на колінах), і так все трудове життя провела на колгоспних ланах: буряки, скиртувала солому, працювала на фермі, вела домашнє господарство. Народила двох дочок, має 4 внуків. Старша донька 1957 р.н., не дожила до цього часу. Молодша дочка, вийшовши на пенсію, забрала її до себе додому, також допомагає обходити стареньку соціальний працівник Наталія Миколаївна Дячук.
І лише зараз, в такому поважному віці, вдалося отримати посвідчення учасника війни. Так сталося, що через господарські клопоти сім’я пізно подала документи. Тепер же це дасть змогу старенькій отримувати щорічну фінансову допомогу до 9 травня та доплату до пенсії в розмірі 10%. А вона, в Анастасії Яківни, скромна, бо замолоду всі свої трудодні записувала на матір, щоб та отримала від держави пенсію. Тоді не думала за себе, а за рідну матір.
Багато зусиль для набуття статусу учасника війни доклала голова Летичівської районної ради організації ветеранів України Галина Петрівна Чекерда та староста села Ставниця Василь Степанович Свистун. Вони ініціювали створення комісії рішенням Летичівської РДА, яка прийняла документи, і на їх основі ухвалила справедливе рішення. Після цього було видано посвідчення учасника війни. Даний статус досить легко можуть отримати люди, які народилися до 31 грудня 1932 р., для цього їм буде достатньо свідчення свідків. Для осіб, які молодші (народилися після 1 січня 1933 р.) можна отримати статус учасника війни, якщо збереглися всі необхідні підтверджуючі документи. Наразі в Летичівському районі проживає близько 500 учасників війни.
Всі вони старенькі жителі, які бачили на власні очі багато горя, пережили чимало бід, важко працювали на землі та біля неї. Вони заслуговують на величезну повагу від теперішньої молоді, бо витримали, вижили в умовах важких для життя, виростили своїх дітей та вивели їх на дорогу життя. Шануймо їх, та допомагаймо!
