Меджибізька громада

Хмельницька область Хмельницький район

Історичний туризм

У Меджибожі туриста приваблюють прекрасна фортеця "Білий лебідь" та відомий на весь світ єврейський некрополь. Також збереглося кілька дуже цінних історичних пам'яток, які мало відомі туристам. Нажаль деякі з них втратили свій первісний історичний вигляд, але й зараз вони мають велику туристичну привабливість.

У навколишніх селах Меджибізької громади також є чимало об'єктів, які можуть привабити туристів. Зокрема, Святопреображенський монастир у с. Головчинці, дерев'яна церква у с. Западинці, залишки пізньосередньовічних фортифікаційних укріплень замку "Ракочі", кілька збережених курганів та інші.

 

МЕДЖИБІЖ

Меджибіж – селище міського типу, центр Меджибізької селищної об’єднаної територіальної громади. Розташоване при впадінні річки Бужок в Південний Буг, за 25 км на схід від обласного центру, за кілометр від траси державного значення М-12 «Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам’янка».

Назва населеного пункту походить від річок «Бог» і «Божок», які зєднуються біля містечка, поряд розташований гідрологічний заказник місцевого значення «Безодня». Перша письмова згадка про містечко «Межибоже» в Іпатіївському літопису в 1146 р.

Містечко має давні традиції самоврядування. З XII ст. відоме як місто «Побужжя», що мало торгові зв’язки з поселеннями Волині та Київщини. З 1444 р. Меджибіж – центр округу Речі Посполитої. У XVI-XVIII ст. містечком володіли магнати Сенявські. У 1593 р. король Сиґізмунд III Ваза надав маґдебурзьке право. У Меджибожі існували ткацький, кушнірський, кравецький, гончарний, шевський та ковальський цехи.

У 1672-1699 рр. Меджибіж, як і Кам’янець-Подільський, Бар, Язловець, був центром одного з 4 санджаків (субпровінцій) Подільського еялету Османської імперії. З 1730 р. містечко стало центром ключа володінь Чарторийських. У 1836 р. разом із навколишніми селами був конфіскований російським урядом, а з 1842 р. Меджибіж – центр 4 округу військових поселень Подільської губернії. У 1923-1959 рр. існував Меджибізький район Української РСР.

Містечко лежало на «Чорному шляху», тому тут зведено потужний замок, який вперше згадується у 1516 р. Зараз у замку-фортеці діє ДІКЗ «Межибіж». Окрім краєзнавчої діяльності в ньому відбуваються фестивалі, які зробили Меджибіж знаним далеко за межами України. Найвідомішими туристичними подіями Меджибожа стали: фестиваль середньовічної культури «Стародавній Меджибіж», етно-мото-рок фест "Ukrainian Mezhybizh". Масовими подіями у житті громади є "Ніч музеїв" (травень) та “Гарбузова ніч” (жовтень).

Також Меджибіж – хасидська Мекка. Паломники зі всього світу, а надто з Ізраїлю та США, приїздять сюди на могилу Бешта – засновника свого релігійного іудейського руху. Масове паломництво хасидів у Меджибіж стартувало на початку двохтисячних. За останні кілька років побудовано великий комплекс із готелів вищої категорії, хостелів, міні-маркетів, синагог для паломників з усього світу.

З часу, коли Меджибіж став центром ОТГ, почався швидкий розвиток містечка: у центрі відновлено сквер імені Героїв АТО, де споруджено однойменний пам’ятник, збудовано нові тротуари і пішохідні зони тощо.

Пам’ятки Меджибожа: Фортеця XІV-XVI, ХІХ ст., Святомиколаївський храм XVI ст., Святомиколаївський храм 1913 р., Костел святої Трійці XVIІ ст., Єврейський некрополь XVI ст., Колони каплиці XVIІ ст., Млин ХІХ ст., Каплиця-ротонда XVIІ ст. та інші не менш цінні надбання культурної спадщини.

Кількість населення 1303 осіб.

 

Історична довідка с. Голосків

Відстань до Меджибожа становить 7 км. Село розкинулося по обох берегах р. Південний Буг. Через Голосків проходить відрізок траси державного значення М-12 «Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знамянка», яка є складовою Європейського маршруту E-50, що розпочинається у Франції і веде до Каспійського моря.

Село було одним із сторожових пунктів, з якого смолоскипами і дзвонами подавався сигнал – «Голос», що сповіщав жителів сусідніх сіл про напад кочівників. Звідси й походження назви села. Перша писемна згадка про село припадає на 1493 р. Територія сучасного села закладалася у 1830-х рр. після того як всі навколишні землі були конфісковані у поміщиків, що взяли участь у польському повстанні. Первісне місцезнаходження села було за 3-3,5 км. на південний захід від сучасного. Після конфіскації маєтностей, селян з Голоскова, Дашківців, Завійків, Чарторийки, Михайлівки та Почапихи було примусово переселено на нове місце, тут розташовувався великий кавалерійський військовий гарнізон. Військові поселення були ліквідовані у 1857 р.

У державний реєстр археологічних пам’яток внесено 2 поселення, а також 3 кургани. У 1875 р. відкрито першу школу. В 1922 р. створено споживчу кооперацію у яку входило до 80% селян. В середині 1970-х рр. відкрито відділення Чорноострівського ПТУ, згодом це СПТУ №43, а зараз – Голосківський професійний аграрний ліцей. У 1702 р. була збудована дерев’яна 3-купольна церква у формі корабля на честь Воскресіння Хрестового. Сучасний Святомиколаївський храм збудований в 2002 р. В січні 2019 р. релігійна громада села перейшла до ПЦУ.

В селі є школа, ліцей, ДЮСШ, церква, ФАП, аптека, СБК, бібліотека, пошта.

Тут народився: Квітко Лев Мойсейович відомий єврейський поет мовою ідиш.

Кількість населення 1164 осіб.

 

Історична довідка с. Требухівці

Требухівці є південним забузьким передмістям Меджибожа. На схід від села розташований гідрологічний заказник «Башта». З часу існування Меджибожа, околиці, де зараз розташовані Требухівці, завжди були заселені. За легендою, назва села походить від того, що багато поселенців були різниками. Вони тримали біля себе осіб, що носили меджибізьким міщанам «требухи» (серце, печінку, шлунок). Коли було влаштоване військове поселення, то його командування переселило сюди частину населення з ближніх сіл, які ліквідовувалися після польського повстання. У 1818 р. побудовано Іоанно-Богословську церкву, яка досі функціонує у своєму первісному вигляді. У 1840-х рр. були зведені дзвіниця та мур із цегли. В урочищі «Кринички» є джерело, яке легенди пов’язують із Баал Шем Товом. Воно є відомим місцем серед місцевих жителів і паломників-хасидів. В Радянський час у Требухівцях діяв потужний Меджибізький консервний завод, відкритий у 1928 р.

У селі є школа, ясла-садок, ПМСД, аптека, клуб, бібліотека, готель, а також діють окремі відділи та установи Меджибізької селищної ради, зокрема: ЦНАП, «Меджибізький територіальний центр соціального обслуговування» та інші.

В селі народилися: Кашпіровський Анатолій Михайлович – відомий психотерапевт, який здобув популярність в області альтернативної медицини завдяки своїм телесеансам психотерапії; Гуцал Віктор Омелянович – диригент і композитор, народний артист України, лауреат Державної премії імені Т. Шевченка, художній керівник Національного академічного оркестру народних інструментів України; Крижак Віталій Миколайович – учасник російсько-української війни 2014 – до тепер, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно); Ріпа Леонтій Антонович – генерал-майор, начальник Київського військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України.
Кількість населення 1150 осіб.

 

Історична довідка с. Ставниця

Відстань до Меджибожа становить 2 км. Розташоване на лівому березі р. Бужок, при її впадінні в Південний Буг. Біля села розташований гідрологічний заказник «Башта». В околицях села (біля дороги на Стару Синяву) знаходиться 2 давніх кургани. Також біля села, на лівому березі Південного Бугу, стояла фортеця збудована у XVI ст. великим коронним гетьманом Миколою Синявським. Її зруйнували кримські татари у 1566 р. В історичній літературі пам’ятка відома як «Ракочі», оскільки довгий час її пов’язували з ім’ям угорського князя Юрія II Ракочі.

Ставниця є давнім подільським поселенням. Вперше згадується у 1148 р. Назва походить від Ставницького ставу, що знаходиться нижче села. У 1830-х рр. село стало військовим поселенням. Сюди переселили частину жителів сіл Головчинці та Довжки. В 1877 р., на кошти прихожан, побудований нині існуючий храм в ім’я Святого Дмитрія Солунського.

На території села є школа, церква, ФАП, клуб, бібліотека.

В селі народився: Пастухов Олександр Миколайович учасник російсько-української війни 2014 – до тепер.

Кількість населення 858 осіб.

 

Історична довідка с. Лисогірка.

Відстань до Меджибожа становить 6 км. Село Лисогірка отримало свою назву від того, що розбудоване від пагорба під назвою «Лиса гора», яке піднімається серед навколишньої рівнини. Місцевість має багату рослинність, з трьох сторін село оточене лісами, через нього проходить дорога до залізничної станції «Деражня».

До 1830-х рр. Лисогірка була малим селом, що в документах приписувалося до вже неіснуючої Чарторийки. Тоді тут було влаштоване військове поселення, а жителів Чарторийки переселили в Лисогірку. У 1841 р. збудувано дерев’яну церкву в честь святих Косьми і Даміана. Згодом у 1847 р. за державний кошт був закладений цегельний, однокупольний храм разом із дзвіницею, який досі функціонує. У храм перенесено ікону Божої Матері із ліквідованої церкви в с. Чарторийка. Школа існувала з 1861 р., у 1894 р. було побудовано власне приміщення.

На території села є школа, ДНЗ, церква, ФАП, СБК, бібліотека, пошта.

В селі народилася: Кисілюк (Підгорна) Людмила Олексіївна – поетеса.

Кількість населення 858 осіб.

 

Історична довідка с. Головчинці

Відстань до Меджибожа становить 8 км. Село розкинулося по обох берегах р. Південний Буг. Біля нього, на лівому березі річки, знаходиться потужний Головчинецький гранітний кар’єр. Біля села знаходиться археологічний об’єкт «Головчинці-1», де у викопних ґрунтах широкинського етапу знайдено кам’яні знаряддя праці нижнього палеоліту, що датуються віком 900 тис. – 1 млн. 200 тис. років.

Своєю назвою село завдячує православному монастирю, заснованому до 1540 р. монахами пустельниками. Навколишня місцевість та віддаленість від мирського життя вабили у Спасо-Преображенський монастир «головний чинів» православ’я. Звідси й походить назва населеного пункту. Здавна святинею вважається монастирська криниця з цілющою водою, розташована неподалік.

В 1922 р. в селі був створений дитячий будинок. Тоді сюди звезли близько 70 безпритульних підлітків з Проскурова та Вінниці. Таким чином, радянська влада намагалася приховати сліди більшовицьких злочинів в роки української революції 1917-1921 рр. В роки колективізації та в часи Голодомору кількість вихованців значно збільшилася. В 2012 р. школу-інтернат реорганізовано.

На території села є початкова школа, ДНЗ, церква, монастир, ФАП, клуб, пошта, готель.

Кількість населення 560 осіб.

 

Історична довідка с. Ярославка

Відстань до Меджибожа становить 10 км. Розташоване на правому березі р. Бужок, на похилій місцевості, яка із заходу межує з р. Вороною (Жолочкою), а з північного сходу великим ставком «Новоставці», утвореним на р. Бужок. Село було створене наприкінці 1830-х рр. після ліквідації села Довжки (Довжок), яке знаходилося на відстані менше кілометра на південь. Тоді жителі Довжка стали основою поселенців Ярославки, а також розселені у Требухівці, Меджибіж, Ставницю. Окремі сім’ї були переселені до Херсонської губернії. На місці Довжка існував хутір до середини ХХ ст., навіть тепер на місцевості прослідковуються старі вузькі вулички, збереглися сади. У Требухівцях досі існує вул. Довжанська, де жили переселенці з Довжка.

Сучасна назва села походить від імені Ярослав, який очевидно був першим керівником військового поселення чи старостою. Нині в селі діє храм на честь Святої Параскеви. Раніше в селі був дерев’яний триверхий храм на честь Різдва Христового, побудований у 1754 р. на місці згорілої старої церкви. Школа існувала з 1860 р.

На території села є ДНЗ «Дзвіночок», СБК, бібліотека, пошта, ФАП.

Кількість населення 461 особа.

 

Історична довідка с. Шрубків

Відстань до Меджибожа становить 7 км. Село розкинулося на 5 горбах і потопає в садах. В його околицях знаходиться кілька давніх поселень – памяток археології. Окремі з них – колишні населені пункти (Пронилів, Банашки, Золотаренки), які в 1830-х рр. були ліквідовані, а селяни переселені в Шрубків, який був перетворений у військове поселення.

До 1830 р. називалося Камянецькі Хутори. В першій чверті XVIII ст. тут уже був свій храм. В селі існував деревяний 3-купольний храм на честь Покрови, збудований у 1728 р. В 1853 р. до нього прибудовано дзвіницю.

На території села є початкова школа, церква, ФАП, СБК, бібліотека, музей історії села, пошта.

В селі народилися: Шинкарук Олег Миколайович – ректор Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, Любинський Олександр Іванович – доктор с/г наук, завідувач кафедри екології КПНУ імені Івана Огієнка, Мацько Віталій Петрович – український письменник, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів.

Кількість населення 407 осіб.

 

Історична довідка с. Митківці

Відстань до Меджибожа становить 12 км. Село розташоване на лівому березі р. Бужок. Млинова річка ділить село на дві половини: перша – гориста, з плодовими садами, друга – низинна, з городами і сінокісними угіддями.

В околицях села знаходиться 3 давні поселення – всі вони памятки археології. Біля села, на лівому березі р. Бужок, розташована гідрологічна пам’ятка природи «Довгий берег».

Митківці раніше називалися Пархомівкою. Наприкінці XVIII ст. село було приписане до Пархомівців. Теперішня назва села походить від слова «Митки» («поселення, яке заселяють митки»), «Митко» це спрощена форма імені «Дмитро». Перші історичні відомості про село датуються XVI ст. У 2012 р. Митківці відзначили 500-річчя першої писемної згадки про село.

У 1773 р. за кошти парафіян була збудована дерев`яна церква Св. Івана Богослова. У 1854 р. побудовано дзвіницю. У 1927 р. побудовано школу.

Зараз на території села функціонують: клуб, бібліотека, ФАП, гімназія імені Г.М. Демчишина.

Кількість населення 369 осіб.

 

Історична довідка с. Волосівці

Відстань до Меджибожа становить 15 км. Село розташоване на хвилястому рельєфі, по обидва береги р. Красна, що є притокою Бужка. Південна частина села розташована на досить крутій височині, а північна – на похилій низовині. Через село проходить автомобільний шлях Т 2326, який з’єднує Меджибіж і Старокостянтинів. Волосівці згадуються в документах з XVI ст. На початку ХІХ ст. сюди примусово переселили жителів сіл Михунки, Золотаренки та Карпівці. Село належало до Меджибізького ключа Чарторийських, які мали тут літню резиденцію і завод породистих коней. Наприкінці 1830-х рр. було влаштоване як військове поселення. Тоді ж частина селян переведена на більш рівне місце, а частина виселена в Херсонську губернію.

Свято-Покровський храм був побудований в 1799 р. на кошти парафіян. Зараз функціонує нова будівля храму. Школа існувала з 1861 р.

В селі народилися: Ткачук Сергій Дмитрович – заслужений працівник транспорту України. Начальник служби руху Київського метрополітену; Войтюк Сергій Миколайович – поет, композитор, музикант і співак.

На території села є церква, ФАП і клуб;

Кількість населення 303 особи.

 

Історична довідка с. Западинці

Відстань до Меджибожа становить 12 км. Назва села походить від його розташування на западинах (відкосах). В околицях села знаходиться 7 поселень – памяток археології. У 1838 р. воно стало військовим поселенням. Сюди переселили жителів ліквідованого с. Лісові Міхунки. У 1733 р. побудовано дерев’яну, триверху, з окремою дзвіницею Михайлівську церкву. Вона є пам’яткою архітектури національного значення. Храм є одним з кращих зразків волинської школи дерев’яної монументальної народної архітектури. У 1854 р. церква піднята на кам’яний фундамент, прибудована ризниця, збудована нова дзвіниця. У 1885 р. прибудовано 2 приділи, іконостас 4-ярусний. Останній ремонт зроблено влітку 2008 р. Престольний празник – 21 листопада. В лісі біля Западинців є джерело з цілющою водою. Щороку 22 травня біля джерела відбувається відправа і освячення води.

На території села є церква і клуб.

В селі народився: Роженко Микола Маркович – доктор філософських наук, професор, академік АН вищої школи України, лауреат премії імені В. Стуса, спеціаліст в галузі квантової логіки.

Кількість населення 246 осіб.

 

Історична довідка с. Русанівці

Відстань до Меджибожа становить 10 км. Село Русанівці розташоване на лівому березі р. Південний Буг. В околицях села знаходиться 3 давні поселення – всі вони памятки археології. За легендою село належало пану Русанову, від його імені походить назва Русановка, а тепер Русанівці. В історичних документах село згадується вперше в ХVI ст. У першій половині ХVIII ст. в Русанівцях був розвинений ткацький промисел. У 1832 р. було збудовано храм Воздвиження Хреста Господнього. Школа в селі почала функціонувати в 1874 р. На території села є церква, ФАП і клуб. При клубі існує вокально-фольклорний колектив “Любисток”, який славиться своїм автентичним українським співом.

В селі народилися: Собчук Ігор Іванович – прозаїк, перекладач, Дзингель Денис Андрійович – учасник російсько-української війни 2014 – до тепер, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Кількість населення 168 осіб.

Автор і упорядник: С.А. Щур

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь