У «Музеї пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років на Хмельниччині» вшанували 88 роковини трагедії ХХ століття
27 листопада поминальним молебнем, який відслужили в музеї пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Хмельниччині, вшановано 88 роковини найжахливішої трагедії ХХ століття у Державному історико-культурному заповіднику «Межибіж».
Найстрашнішою гуманітарною катастрофою України ХХ століття став штучно створений сталінським режимом Голодомор 1932–1933 років, про який почали говорити публічно лише після проголошення Україною незалежності.
28 листопада 2006 року прийнято Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», що офіційно визнає Голодомор 1932–1933 років актом геноциду українського народу та передбачає спорудження Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні. Тому, у 2008 році в Україні відкрито перший Музей жертв Голодомору 1932-1933 років. Створений він народним художником України Миколою Мазуром.
У музеї учні Меджибізького ліцею підготували виступ, в якому згадували трагічні події історії України, щоб закликати всіх українців не бути байдужими до минулого, а завжди пам’ятати про своїх попередників. Неможливо було без сліз спостерігати і слухати із уст дітей слова, які пробирались до душі.
Священик Отець Петро відправив реквієм та помолився із усіма за душі невинних жертв Голодоморів 1932-33 років в Україні.
Захід відвідали представники Меджибізької селищної ради на чолі із селищним головою Олександром Ткачем, предствники Меджибізького ліцею та ДІКЗ "Межибіж".
«Запали свічку» — акція, яка відбувається у День пам'яті жертв голодоморів, тобто у 4-ту суботу листопада щороку. Традиційно о 16.00 пам'ять загиблих під час геноциду українського народу вшановують хвилиною мовчання та встановлюють запалену свічку на підвіконня. До цієї акції також приєдналися усі присутні, які прийшли до замку, щоб згадати мільйони тих українців, на долю яких припали колективізація, розкуркулення, «закон про п’ять колосків» і ГОЛОД, що косив всіх.
Тридцять другий та тридцять третій роки надломили нас, але не зламали. Ми ж маємо виконати святий обов'язок перед пам'яттю мільйонів закатованих голодом українців – зберегти Україну, єдину, незалежну, соборну. Більш як пів віку українському суспільству було фактично не тільки заборонено згадувати, – йому було заборонено оплакувати та молитися за своїх померлих. Тепер маємо святий обов’язок надолужити втрачене!
