ПАМʼЯТАЄМО! ЧЕКАЄМО! БОРЕМОСЯ!
День пам’яті безвісти зниклих та військовополонених — наш біль і наша надія
Сьогодні ми схиляємо голови у спільній молитві та пам’яті за тими, чия доля й досі невідома, хто зник безвісти чи перебуває в полоні ворога. Це — наші рідні, наші воїни, наші земляки, які віддали себе служінню Україні, але їхні історії ще не завершені.
Цей день — не лише день скорботи, це день надії й боротьби. Надії — бо ми чекаємо кожного зниклого, віримо, що вони повернуться додому. Боротьби — бо наш обов’язок як держави і громади робити все можливе, аби знайти кожного, визволити з полону, повернути у родину.
Я дякую сім’ям зниклих та полонених за їхню силу й терпіння. Ваше серце — найважчий фронт, але водночас і найбільша опора для наших воїнів. Вірю, що спільними зусиллями держави, громад і міжнародних партнерів ми зможемо повернути наших людей додому.
Ми пам’ятаємо про всіх, хто зник безвісти, і про кожного, хто нині перебуває в полоні. Ми молимося за їхнє життя, за їхнє визволення, за їхнє швидке повернення.
Сьогодні ми ще раз стверджуємо: Україна своїх не залишає. Кожен буде знайдений. Кожен повернеться додому
