ДОРОГА ЧЕСТІ. ПРОВЕЛИ ГЕРОЯ…
Сьогодні Меджибізька громада з глибоким болем та шаною провела в останню путь свого захисника — Василя Шинкарука, уродженця села Шрубків, життя якого стало прикладом працьовитості, відповідальності та безмежної любові до України.
З самого ранку люди зібралися, щоб зустріти кортеж із тілом Героя. Вздовж дороги стояла громада: дорослі й діти, тримаючи в руках квіти та державні прапори. Вони схилили голови в знак вдячності та шани людині, що поклала своє життя за мир і майбутнє нашої країни.
Цей живий коридор пам’яті став мовчазним свідченням того, наскільки важливою була його жертва для всіх нас.
Василь Васильович народився 26 червня 1969 року в с.Шрубків. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки, тут він уперше пізнав відповідальність і любов до рідної землі. Після завершення школи навчався в Хмельницькому СПТУ №17, де здобув професію слюсаря та водія-тракториста.
У 1987 році був призваний на строкову службу, яку завершив у званні сержанта. Повернувшись додому, одружився з Ларисою, разом вони створили міцну родину, виховали двох синів — Олександра та Ігоря, згодом стали щасливими дідусем і бабусею. Подружжя придбало будинок у селі Лисанівці, але пожити в ньому Василь так і не зміг.
У мирному житті Василь працював водієм та електриком, був шанованим у громаді, добрим, працьовитим і надійним чоловіком, на якого завжди можна було покластися.
З початком повномасштабного вторгнення він одним із перших став до лав оборони — спочатку у роті охорони Меджибізької громади, а згодом у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Служив на передових позиціях Донецької, Херсонської та Запорізької областей. Після поранення повернувся на фронт, продовжуючи боронити країну разом із побратимами. Зарекомендував себе як відповідальний, мужній і незламний воїн, за що був відзначений грамотами та нагородами командування, мав статус учасника бойових дій.
Його життя трагічно обірвалося 29 листопада 2025 року під час захисту Батьківщини в населеному пункті Таврійське Запорізької області.
Поховали Василя Шинкарука в селі Лисанівці , яке він обрав для життя і яке мало стати його другою домівкою.
У Героя залишилися дружина, сини та онуки, які з гордістю зберігатимуть пам’ять про нього.
Біль, який сьогодні переживає родина, неможливо зменшити словами. Та ми схиляємо голови перед мужністю Вашого рідного, який віддав своє життя, боронячи нашу державу, наш спільний дім, наше право на мир і свободу.У цю важку мить нехай Господь дарує сили пережити втрату, а світла пам’ять про Василя Васильовича назавжди живе у серцях рідних, побратимів і всієї громади.
Ми разом з вами в скорботі.
Вічна слава Герою. Вічна пам’ять.
