ДРУГИЙ РІК ВТРАТИ, БОЛЮ І ПАМ’ЯТІ…
Напередодні другої річниці з дня втрати, ми вшанували пам’ять Захисника України Віталія ЗУЄВА. Разом із найріднішою людиною — мамою — селищний голова Олександр ТКАЧ розділив біль, згадали світлу людину та схилити голови у глибокій шані.
Зуєв Віталій Володимирович народився 16 січня 1990 року в Меджибожі. Тут минуло його дитинство, тут він зробив свої перші кроки у доросле життя. Навчався у Меджибізькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, а після її завершення здобув робітничу професію у Голосківському професійному училищі.
У 2007 році Віталій створив сім’ю — важливу опору у своєму житті. Працював на фабриці «Рошен», був працьовитим, відповідальним, щирим. Таким його пам’ятають усі, хто знав.
13 січня 2024 року Віталій став до лав Збройних Сил України, щоб захищати рідну землю.
Уже 12 квітня 2024 року він зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Очеретине Покровського району. Довгі місяці невідомості, надії та болю стали важким випробуванням для родини.
8 січня 2026 року мама отримала страшну звістку — її син загинув, віддавши своє життя за Україну, за наш мир і свободу.
Сьогодні Віталій назавжди залишився у строю Небесного війська. У його серці була любов до рідних, до життя, до своєї землі. У пам’яті громади він — Герой, який не вагаючись став на захист держави.
У Віталія залишилися мама, сестра та донька. Їхній біль — невимовний, але разом з ним живе і гордість за мужнього сина, брата, батька.
Похований Герой на місцевому кладовищі у Меджибожі. Сюди приходять не лише рідні — приходить громада, щоб подякувати, помолитися і не забути.
Другий рік без Віталія — це не лише про втрату. Це про пам’ять, яка не згасає. Про вдячність, яка не має меж. Про відповідальність жити так, щоб його жертва не була марною.
Світла пам’ять Герою.�Вічна слава і шана.
