РІК, ЯКИЙ РОЗДІЛИВ ЖИТТЯ НА "ДО" І "ПІСЛЯ"
Рік без усмішки, без голосу, без людини, яка була цілим світом для рідних і частиною серця для багатьох.
30 квітня — перша річниця з дня загибелі нашого земляка, Захисника України — Дениса СЛОБОДЯНА.
Він народився 21 квітня 1999 року у селі Голосків — у родині, де його любили, плекали і виховали справжньою Людиною. З дитинства був активним, щирим, відкритим до світу. Навчався у Голосківській школі, паралельно займався у дитячо-юнацькій спортивній школі. Спорт був для нього не просто захопленням — це була частина його характеру, його сили, його духу.
Після школи Денис продовжив навчання у Голосківському професійному аграрному ліцеї, а згодом впевнено зробив ще один крок вперед — вступив до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Отримав диплом магістра агрономії — і повернувся додому, у рідне село, щоб працювати, жити, бути поруч із рідними. Працював в агрофірмі «Обрій», будував плани, мріяв про просте людське щастя…
Але війна змінила все.
15 жовтня 2024 року Денис отримав повістку. Без вагань. Без страху. З гідністю. Він пішов захищати свою землю, своїх рідних, кожного з нас. Пройшовши навчання, служив у 3 десантно-штурмовому батальйоні 80 окремої десантно-штурмової бригади. Там, де важко. Там, де небезпечно. Там, де тримають небо.
Його позивний — «Манчестер» — народився з любові до футболу. Щирої, живої, дитячої радості, яка завжди жила в ньому. Він умів радіти простим речам, умів бути поруч, умів підтримати.
30 квітня 2025 року Денис перестав виходити на зв’язок…
Тиша, яка ріже душу. Очікування, яке не дає дихати.
2 травня — страшні слова: безвісти зниклий. 5 травня — біль, який неможливо прийняти:
Денис загинув 30 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання.
Йому було лише 26… Вік, коли життя тільки починається. Коли мрії ще не встигли здійснитися. Коли попереду — цілий світ…
Минув рік. Але біль не стає меншим. Не звикається. Не стихає. Не відпускає.
У пам’яті він назавжди залишиться таким, яким був:
світлим, добрим, відкритим, щирим, усміхненим хлопцем, який ніколи не відмовляв у допомозі. Людиною, поруч із якою було легко і тепло.
Сьогодні ми згадуємо. Сьогодні ми мовчимо. Сьогодні ми дякуємо. За мужність. За силу. За життя, віддане за Україну.
Розділяємо біль із родиною. Низько схиляємо голови перед їхньою втратою.
Світла пам’ять Герою. Вічна слава і вдячність.
Ти назавжди з нами — у серцях, у спогадах, у кожному мирному дні, який виборюєш навіть після свого останнього бою…
