Меджибізька громада

Хмельницька область, Летичівський район

В селі Ставниця встановили меморіальну дошку Жулиму Олексію Семеновичу

Дата: 09.02.2018 11:53
Кількість переглядів: 162

Інформує відділ освіти, молоді, спорту, культури і туризму

8 лютого 2018 року, за ініціативи голови ветеранської організації села І. П. Дядика, на приміщенні колишньої контори колгоспу села Ставниця, в урочистій обстановці, в присутності голови Меджибізької об’єднаної територіальної громади М. А. Демкова, ветеранів праці, рідних відбувся урочистий захід з нагоди відкриття меморіальної дошки Жулиму Олексію Семеновичу, орденоносному голові місцевого колгоспу.

 

Жулим Олексій Семенович.

Голова колгоспу ім.Леніна 1960-1986 рр.

Олексій Семенович був не ординарною особистістю. Його життєвий шлях був не простим, у молодому віці зазнав лихоліття німецької окупації. В 1944 році, після звільнення рідних Лисановець, його мобілізували на фронт в якості стрілка-автоматчика 55-ї стрілецької дивізії 1-го Прибалтійського фронту. Після війни ще 5 років продовжував нести службу на Балтійському флоті. В 1950 році, демобілізувавшись з армії, повернувся в Меджибіж, який був на той час районним центром.

Молодому, загартованому в боях юнаку довірили роботу з молоддю. В райкомі комсомолу він пройшов шлях від завідуючого відділом до першого секретаря. Його організаторські здібності помітили і направили на навчання до Вищої партійної школи, яка готувала кадри для керівної роботи. По її закінченні Олексій Семенович  попрацював в райкомі партії інструктором.

В травні 1960 року його обирають головою колгоспу імені Леніна в селі Ставниця. За господарством було закріплено 1810 гектарів Ставницьких і Меджибізьких сільгоспугідь, 119 гектарів землі було під присадибними ділянками селян, 111 га під садами, 113 га під пасовищами, 110 га  під лісами і 384 гектари під чагарниками.

З приходом О.С.Жулима почався десятилітній період сходження колгоспу на кращі в районі рубежі. Господарство взяло напрямок на вирощування м’яса великої рогатої худоби. Державі реалізували до 700 т яловичини. Була молочна ферма, птахоферма, де утримувалося 3600 курей-несучок. В тваринництві працювало понад 80 чоловік. Для працівників ферм колгосп організував безкоштовне гаряче харчування. Управляв галуззю тваринництва зоотехнік Іван Євстахійович Дєєв.

Жулим О.С. і зоотехнік Дєєв І.Є. на плантації кукурудзи

Городня бригада, яку очолював Микола Якович Лебедовський забезпечувала сировиною Меджибізький консервний завод. Весь літній сезон безперебійно надходила туди продукція, починаючи від зеленого горошку і закінчуючи пізніми овочевими культурами. А це робочі місця в полі і на току, де працювала лінія по обмолоту зеленого горошку.

Особливо славився колгосп високими врожаями цукрових буряків. Поля добре угноювалися органічними добривами. Належний був догляд за посівами. І земля давала віддачу. В п’ятьох ланках працювало понад 100 жінок-буряківниць. Була робота, отримували високі врожаї, відповідно хороші заробітки.

Жулим О.С. серед жінок-буряківниць ланки Куценко В.

Разом з жінками постійно в полі знаходилися бригадири Вознюк Олександр Якимович, Гладкий Дмитро Дмитрович, Дільман Володимир Самойлович. Забезпечували виконання робіт, побутові умови для жінок: харчування, підвезення води в спеку.  Методи роботи з людьми і в Жулима О.С. і в бригадирів були не командні. Прислухалися до їхніх домашніх проблем, допомагали вирішувати. А зроблене добро не забувається. Згадує Таранчук Лідія Василівна, яка по закінченні інституту була направлена в колгосп економістом:

  • Осінь 1967 року видалася дощова. Техніка на бурякові плантації зайти не могла. Пустили копачі, щоб підкопати корені. А витягувати їх з землі, очищати, вантажити доводилося вручну. Нелегка праця лягла на жіночі руки. За ініціативою голови колгоспу на правлінні приймають рішення забити декілька голів бичків і реалізувати тим, хто працює в полі м’ясо вартістю по 1 крб. за 1 кг. М’ясо вивозили в поле і там отоварювали людей. 

Жулим О.С. і бригадир Гладкий Д.Д. з жінками ланки Балинської М.

 

Бригадир Дільман В.С. з ланкою Овчиннікової Н.

Таке піклування про жителів села заохочувало до праці. Люди сповна віддавалися роботі. Їхня праця належно оцінювалася. Жоден колгосп не мав стільки орденоносців. Жулим Олексій Семенович, єдиний в районі, двічі нагороджувався найвищою державною нагородою – орденом Леніна, в 1966р., 1976 р. Такої ж нагороди удостоїлися бригадир Вознюк Олександр Якимович, ланкова Кожухівська Ольга Степанівна, механізатор Тимошенко Василь Миколайович, телятниця Безкоровальна Віра Сергіївна.

Святкування 08.03.1970р.

Голова колгоспу Жулим О.С., парторг Ґудзь І.С, зоотехнік Дєєв І.Є. привітали жінок тваринництва зі святом 8 Березня.

В тракторній бригаді, очолюваній кавалером ордена Трудового Червоного Прапора Кейликом Василем Федоровичем, відзначалися комбайнери Рівний Іван Сергійович, Коваль Олександр Іванович, трактористи Будник Василь Михайлович, Коваль Тодос Юхимович, механік Мул Григорій Никонович та багато інших.

 

Механізатори на збиранні кукурудзи.

Кухар Коломієць Г. обслуговує механізаторів в полі.

Від результатів праці змінювалося село. Хороші заробітки давали людям можливість будувати добротні будинки, купувати машини, побутову техніку. Вкривалися твердим покриттям вулиці. Колгосп побудував будинок культури на 380 місць з бібліотекою, продуктовий і промтоварний магазини, контору колгоспу, гаражі, майстерню, лазню, дитячий садок, в якому на утриманні  колгоспу перебувало в літній сезон до 100 дітей. Згодом в селі будується двоповерхова школа І-ІІ ст. на 270 учнів з їдальнею, спортивним залом. Будівельною бригадою керував Шинкарук Артем, а в бригаді працювало 30 чоловік.

Дитячий садок с. Ставниці.

Ставницька школа І-ІІ ст.

Доброю традицією стало проводити в літній період свято колгоспника. Збиралися всі за селом на природі. Грав духовий оркестр, виступали колективи художньої самодіяльності. За рахунок колгоспу накривали столи. Працювала виїзна торгівля своя і сусідів. Кращі трудівники отримували від правління відзнаки.

Відзначають свято колгоспника.

Селяни гарно відпочивали. Колективна праця, колективний відпочинок згуртовували людей, робили їх добрими, щедрими, дружними. Вони відчували свою захищеність в колгоспі. Знали, що в біді їх не залишать. Бо таку позицію займав голова колгоспу Олексій Семенович. Прийдуть до нього з проблемою – треба грошей на весілля, чи інші справи – випише в рахунок зарплати. Селяни тримали в підсобному господарстві багато корів. Коли на одному участку виникла потреба розширити пасовище, рішенням правління колгоспу виділили з ріллі 2 гектари. Всім, хто тримав в підсобному господарстві худобу, з колгоспного масиву багаторічних трав виділялася частка гектарів. Скошувалася і розподілялася між селянами для заготівлі кормів на зиму. Тим, хто продавав державі молоко, виділялося ще по 10 соток сіножатей на березі.

За спільною угодою правління, парткому, профкому проводилися урочисті проводи ветеранів на пенсію. В будинку культури збирався народ. Грав духовий оркестр. Літнім селянам урочисто вручали пенсійні книжки, коровай, дякували за сумлінну працю.

Проводи на пенсію ветерана праці.

Так було. Олексій Семенович постійно опікувався молодими кадрами, заохочував їх до навчання. До 40 чоловік в зимовий період  навчалися на курсах механізаторів, шоферів. Колишній механізатор, нині голова сільської ветеранської організації Дядик Іван Петрович до сьогодні дякує Жулиму О.С., що заохотив його до здобуття спеціальної освіти.

Дбаючи про колгосп, його людей, Олексій Семенович залишався надзвичайно скромною людиною. Жодного разу не використав колективну власність для особистих цілей. Жив в скромній комунальній квартирі в Меджибожі з дружиною і двома дітьми. Ні машини, ні хати у власності не мав і навіть в помислах у нього не було використати посаду для особистих цілей. На роботі завжди його бачили одягненим в куфайку, гумові чоботи. Поля об’їжджав на коні. Згодом колгосп придбав мотоцикл К-750.

В 1971 році колгосп ім.Леніна об’єднується з колгоспом ім.Ілліча, до якого входили села Требухівка, Лисогірка, Головчинці. Очолювати це велике господарство доручили Жулиму О.С. Збільшився обсяг робіт. Три тракторні бригади працювали на обробітку 5147 гектарів орної землі. В Головчинцях будується комплекс по відгодівлі 4 тисяч голів ВРХ. Розширяються посіви зернових культур, кукурудзи, як основного фуражного корму. При хорошій кормовій базі зростають середньодобові прирости ВРХ. Доля реалізації м’яса, що надходило від  колгоспу, в районному обсязі складала 26%.

В будинку тваринника при комплексі діють медпрофілакторій, стоматологічний кабінет, їдальня, душова.

Колгосп, маючи чималі кошти на рахунку, вкладає їх в поліпшення соціальної і виробничої бази. Проводиться реконструкція клубу в Лисогірці, будуються майстерні, гаражі в тракторних бригадах.

Олексій Семенович керував цим великим господарством ще 16 років. Вже в пенсійному віці залишивши посаду голови колгоспу, він повернувся в свою рідну Ставницю, на посаду бригадира, для якої найбільше зробив і залишив по собі найкращі спогади. Здоров’я, про яке він за життя мало дбав, почало давати збої. В лютому 1990 року Жулим Олексій Семенович залишив роботу. Пам’ять про нього, як про доброго керівника, чуйну, скромну людину залишилася в людських спогадах.

Матеріал підготувала Галина Петрівна Чекерда - голова Летичіської районної організації ветеранів.



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь